Вибрикувати, -кую, -єш, гл.
1) Подпрыгивать, подскакивать, лягаясь. Скотина вибрикує, йдучи до води.
2) Рѣзвиться, шалить (о дѣтяхъ). Щоб наші діти так вибрикували.
Гре́чність, -ности, ж. = Ґречність.
Груши́ця, -ці, ж. = Груша. Грушице моя, чом же ти не зеленая? Ум. Груши́чка.
Жа́лка, -ки, ж. = жатка.
Качальце, -ця, с. Свертокъ, напр., лентъ.
Орапський, -а, -е. Негритянскій.
Судяк, -ка, м. Мировой судья. Встрѣчено въ слѣд. записи: Та він мені ще з парубоцтва винен карбованців чимало, та я йому казку: а ходімо лишень до судяка та давай з себе росписку.
Теплощі, -щів, ж. Теплыя тѣла, тѣла задерживающая теплоту.
Уклякати, -каю, -єш, сов. в. уклякнути, -ну, -неш, гл. 1) Опускаться, опуститься внизъ. Цюкни сокирою по гільці, щоб вона уклякнула, а не зрубуй. 2) Становиться, стать на колѣни. Баба перед образами вклякнула, стала Бога просити, щоб Бог дав їм звітки дитину. В той час увірю, як нам прикажуть вклякнути при столі, та й рученьки зв'яжуть. 3) Присѣдать, присѣсть на корточки. Скакав, та не вклякнув. 4) Коченѣть, окоченѣть, отъ холода. Будуть морозяні зіми, то се дерево швидко вклякне. 5) Только сов. в. Замолчать, смолкнуть. Непремінний кричав на людей: я вам се та те, я на вас військо наведу! А люде: «Які ж ми бунтовники? ми ж усе платимо як слід і слухаємо.» Так він і вклякнув, наче води в рот набрав.
Чий, чия́, чиє́, мѣст. Чей, чья, чье. Чиї ворота минеш, а попових ні. Чийсь. Чей то. Чиясь доля плаче.