Валити, -лю, -лиш, гл. 1) Валить, сваливать. Своє на ніжки ставить, а чуже з ніг валить. 2) Идти впередъ; двигаться массою. Сліпому нема гори: куди попав, туди и вали. Так валкою і валить. 3) — вал. Прясть вал 2. Нумо вал валити.
Говір, -вору, м. Говоръ. Почувся людський говір, крик.
Гружа́вина, -ни, ж. Топкое місто, трясина.
Жовкля́к, -ка, м. = жовтяк. Ум. жовклячо́к.
Зді́жуватися, -жуюся, -єшся, сов. в. здіжи́тися, -жу́ся, -жишся, гл. О квашнѣ: сдѣлаться плохою, негодною для употребленія. Чи діжа здіжилась, чи хазяйка сказилась. Діжа здіжилась, чоловіче, всього двоє хліба виходе... Стала вона тоді знати, шо діжі казати, шоб не здіжувалась.
Злий, -а, -е. 1) Злой. Зняли з нього головоньку злії басурмани.
2) Дурной, нехорошій. Хто чинить хоч добрее, хоч злее в первий раз, не буде таково, як не першина. Ой не їдь, рідненький, бо дороженька злая. Ой, дитино моя мила, що ти злого учинила? Як я тобі вина дам, коли на тобі злий жупан?
Козулька, -ки, ж.
1) Ум. отъ козуля.
2) Раст. Gentiana germanica.
Натужати, -жаю, -єш, гл. Гнать лошадь сверхъ силъ ея. Ми, їдучи, не натужали коня.
Помулити, -лю, -лиш, гл.
1) Давить, жать нѣкоторое время.
2) Натереть (ногу сапогомъ и пр. — во множествѣ).
Чубрикатися, -каюся, -єшся, гл. Кланяться въ ноги, чубухать. А молоді зараз у ноги давай чубрикаться обом.