Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Височити, -чу, -чиш, гл. Поднимать на высоту, дѣлать высокимъ. Ой не хвалися, да березонько, не ти свою кору да вибілила, не ти сеє листе да широчила, не ти сеє гиллє да височила. Гол. III. 158.
Галдамаш, -ша, м. = одамаш. Вх. Зн. 43.
Гре́ць, -ця, м. 1) Музыкантъ, игрокъ. О. 1862. V. Кух. 34. Ні швець, ні мнець, ні в дуду грець. Ном. № 2965. 2) = Герець. Петро почав козацький грець. К. ЧР. 166. 3) Апоплексическій ударъ, параличъ, пострѣлъ. Грець тебе побивай. Посл. Щоб тебе грець попоносив на вилах. Грин. І. 246. Шоб його кінський грець узяв. Мнж. 165.
Ґорсе́т, -та, м. = Керсет. Канев. у.
На́білки, -ків, м. мн. 1) = ляда или = лядобійці. (Угорск.). МУЕ. III. 24. 2) Сплетни. на́білки наби́ти. Пустить сплетни. Люде вже набілки набили, що Мотря завагітніла.
Надивува́ти, -диву́ю, -єш, гл. Надивить.
Підгірянин, -на, м. Житель підгір'я. Желех.
Пливати, -ва́ю, -єш, гл. = плавати. Гн. II. 3. Тепер гуси не літають, ні лебеді не пливають. Гол. І. 43.
Повидовбувати, -бую, -єш, гл. 1) Выдолбить (во множествѣ). 2) Выковырять (во множ.). Повидовбував йому очі. Рудч. Ск. II. 28. Як очей на спичку не повидовбує. Конот. у.
Погукувати, -кую, -єш, [p]одн. в.[/p] погукну́ти, -ну́, -не́ш, гл. Покрикивать, крикнуть. Сама, як пані, тільки погукує: «А се подай, а те принеси!» Св. Л. 115. За ворота вийшла, косу чесала, та на своїх дружок погукувала. Мет. 114. Погукують плугатарі, поганяючи воли в плузі. Левиц. І. 76. Годі! — погукнула на ввесь голос свій. МВ. Погукнув він (на хлопця): біжи мерщій та спитайся. Чуб. II. 649.