Господарюва́ти, -рю́ю, -єш, гл. 1) Владѣть, хозяйничать. ЗОЮР. І. 97. А хто дома, той господарює. Н. п. Та що ж з тієї хати, коли там господарює лихо та недоля. Левиц. І. 254. 2) Господствовать. Нехай над світом той господарює в кого душа міцна в міцному тілі, хто правду правим, чистим серцим чує, хто в слові честен, непохибен в ділі. К. МБ. XІ. 157.

Гуля́кати, -каю, -єш, гл. Кричать. Вх. Уг. 234.

Завдава́ти, -даю́, -єш, сов. в. завда́ти, -да́м, -даси́, гл. 1) Давать, дать. Як Бог дасть, то й тут завдасть. Ном. № 13. 2) Задавать, задать (урокъ). О. 1862. І. 54. 3) Отдавать, отдать, закабаливать, закабалить. Мій батенько мене прокляв і зміяці завдав аж на три годи на послуги. Рудч. Ск. II. 106. З дочкою ліг спати, завдав сипа у лакеї. Шевч. 349. Ждала мати, ждала мати (дочки), та вже й зажурилася. Доню моя, доню, доню-одинице, та й безталаннице! чи тебе завдано, а чи запродане? Чуб. V. 744. 4) Засылать, заслать, ссылать, сослать, упрятывать, упрятать. А на дворі коня взято, за Дунай завдато. Мет. 213. На вічну каторгу завдав. Макс. 1849, 91. Семена Палія на Сібір завдав. Макс. 1849, 88. Далеко десь були вони завдаті. МВ. ІІ. 34. 5) Причинять, причинить кому что-либо, какой-нибудь вредъ, сдѣлать что-либо непріятное, — въ слѣдующихъ выраженіяхъ: — жа́лю. Причинять скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаєш. Мет. 15. Як я тебе в військо дам, собі жалю завдам. Макс. 1849, № 22. — жа́ху, страх, стра́ху. Наводить страхъ, устрашать. Щоб більше жалу їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, — у річці вражу щуку утопити. Гліб. А буде нашу тисячу шати й рубати, буде нам, великим панам, великий страх завдавати. Макс. 1849, 89. — му́ки. Причинять страданія. Не завдавай мені молодому смертельної муки. Мет. 210. — парла́, прочуха́на, прочуха́нки, хло́сту, чо́су. Задать трепку, отколотить. Ном. № 3860 — 3862. Завдавши носу татарві, січовики одпровадили загін проти черкесів. Стор. МПр. 27. — сорома́. Пристыдить. Світилка-шпильки при стіні, в неї сорочка не її, в неї сорочка кумина, — завдайте, буяре, сорома! Грин. III. 486. — ту́ги. Причинять тоску, горе. Ой не завдавай, чорнявая, мому серцю туги. Чуб. V. 55. 6) — брехню́, непра́вду. Обвинять во лжи. Що обізвусь, то завдають неправду. К. Іов. 74. 7) — ду́мки. Заставить думать, безпокоиться. Я боржій тима додому, бо грім і блискавка, і дощ завдали домашнім про мене думки. Г. Барв. 221. 8) — ду́рня. Ставить въ глупое положеніе, выставлять дуракомъ. Вони добре бачили, якого дурня завдав усім Колумб. Ком. І. 55.

Зашипі́ти, -плю́, -пи́ш, гл. Зашипѣть. Зашиплять як гадюки. Стор. II. 254.

Лука́вник, -ка, м. Лукавый человѣкъ. К. ХП. 83.

Надсі́сти, -ся. Cм. надсідати, -ся.

Прикройний, -а, -е. 1) Укромный. Постав сани у прикройному місці. 2) О сапогѣ: съ пришитыми къ голенищу головками. Вас. 161.

Продажність, -ности, ж. Продажность. К. Кр. 28.

Просміяти, -мію, -єш, гл. 1) Осмѣять. Як би за годинку перед тим Мася побачила, що хто робить такі штукі, сама просміяла б, а тепер ось як! Св. Л. 14. 2) Утратить что изъ за смѣха. А яка ж є доля тієї дівки, що ся сміяла? — Вона свою долю просміяла. Гн. II. 167.

Рахуба, -би, ж. 1) Счетъ, отчеть, разсчетъ. Як ударив в губу, то й розбив всю рахубу. Ном. № 5813. Скільки всіх зорь, цьому ще ніхто рахуби не склав. Ком. І. 49. Рахуби не дам. а) не могу счесть, б) ничего не могу подѣлать. Ном. № 6666. 2) Разсчетъ, соображеніе. Не прийдеться рахуба до чуба. Ном. 3) Возня, хлопоты. Буде ще з ним рахуба. Оце рахуба!