Загуби́ти, -блю́, -биш, гл. 1) Потерять, затерять. Загубив черевик, а я йшов та й найшов. Загубиш, то не смутись, знайдеш, то не веселись. 2) Погубить; казнить, убить. Не топись, козаче, бо душу загубиш. Ой не орла, не сокола збіраються вбити, ой то ж пана та Супруна ведуть загубити. Загубила свого мужа та поповича жінка.
Обкувати Cм. обковувати.
Пообточувати, -чую, -єш, гл. То-же, что и обточити, но во множествѣ.
Прилещатися, -щаюся, -єшся, сов. в. прилести́тися, -щуся, -стишся, гл. Подольщаться, подольститься. От вона до його прилестилась та й питається раз у його: « Чи єсть, каже, на світі такий чоловік, щоб тебе подужав?»
Простати, -таю, -єш, гл. = простувати. Простали ми в Україну вольними ногами.
Прохолодно нар. Прохладно. Ідіть сюди, тут прохолодно. Хата, як квітник: чисто, ясно, прохолодно.
Синаш, -ша, м. Сынокъ. Добре, синашу! Здоров, синашу, ма дитино! — Анхиз Енеєві сказав. Ум. синашко. Люляй, люляй козацький синашку!
Сперечати, -ча́ю, -єш, сов. в. сперечити, -чу, -чиш, гл. — кого.
1) Уговаривать не дѣлать чего, удерживать. Я його сперечав: бійся Бога, не їдь, теперки ніч!
2) Препятствовать, воспрепятствовать. Рубають собі ліс у пана, ніхто не сперече, бо то ніч.
Фальшівник, -ка, м. Фальсификаторъ, поддѣлыватель.
Цапки, цапком, нар. На дыбы, на заднія ноги. Кінь став цапки. Цапком став.
