Ара́ші, -шів, м. мн. Дышло воловье у двухколесной арбы. Кубан. Cм. II. Ариш.
Безкебетний, -а, -е. Неспособный, неумѣлый. Він зовсім безкебетний чоловік.
Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Долиня́ник, -ка, м. Житель долинъ.
Дрю́ччя, -чя, с. соб. Толстыя палки. щоб тебе́ на дрю́ччі ви́несли! — Пожеланіе смерти.
Забо́рка, -ки, ж. під забо́рку (пошитий). О шубѣ: съ нѣсколькими складками сзади у таліи.
Місто́к, містка́, м. 1) Ум. отъ міст. Мостикъ. 2) Средняя часть днѣпровской лодки (дуба).
Обсівати, -ва́ю, -єш, сов. в. обсіяти, -сію, -єш, гл. 1) Обсѣвать, обсѣять. Вам дай Боже дочекати обсівати, а нам дожинати. Город скопай, обсій. 2) Обсыпать, обсыпать. Парубка до себе принадити, — то.... маком всяченим на Великдень обсіяти парубка. обсівати молодого і поїзжан. Свадебный обрядъ: обсыпать новобрачнаго и свадебныхъ гостей изъ полы шубы смѣсью овса, пряниковъ, орѣховъ, подсолнечныхъ и тыквенныхъ зеренъ, сухихъ грушъ, сливъ и хмѣля.
Сторожати, -жа́ю, -єш, гл. = сторожити. А те мені, пане, важко, що з боків та сторожають, а спереду та зустрічають.
Чкатися, -чкаюся, -єшся, гл. = цкати.