Ґа́ва 1, -ви, ж. 1) Ворона. Ґа́ви лови́ти. Ротозѣйничать, зѣвать. Гав ловив та витрішки продавав. 2) Переносно: разиня, ворона. 3) Промежутокъ межъ двухъ зубьевъ пилы.
Зогнилий, -а, -е. Сгнившій, гнилой. Зогнилої (картоплі) нема й однії.
Квилити, -лю́, -лиш, гл. 1) Плакать, стонать. І квилить-плаче Ярославна. І росло ж воно трудно та болезно: усе нездужає та квилить. 2) Кричать, преимущественно жалобно (о звѣряхъ, птицахъ). Вовки-сіроманці набігали, по тернах, по балках жовту кість жвакували, жалібненько квилили — проквиляли. Не ясний сокіл квилить-проквиляє, як син до батька, до матері з тяжкої неволі в городи христіянські поклон посилає.
Немівний, -а, -е. Неразговорчивый, молчаливый. Кіт нелівний, хлоп немівний — обоє ледащо.
Опиряка, -ки, м. = упиряка. Дивиться він, аж там єсть опиряки і возять відьом туди, на ту гору.
Повідказувати, -зую, -єш, гл. Отвѣтить (многимъ). Хто про що питав, — усім повідказував.
Розмін, -ну, м.
1) Размѣнъ.
2) Обратная мѣна.
Ухи, ухів, мн. Вздохи, оханье. Справляє сердега ухи да охи. Ухибити, блю, биш, гл. 1) Дать промахъ, промахнутися. 2) Взять часть; взять часть незамѣтно, украдкой. Можна і від карасину ухибить грошей на сіль, добренько поторгувавши сь (за керосин), або менше взявши. І я бачив той хворост у дворі в К., але щоб К. міг той хворост як небудь перенести або ухибить, то він того зробить не міг. Таки, признатися, з мірку жита в старого вхибила (нишком). 3) Потерять. Ой кого я та й любила, того-м ухибила.
Цямбати, -баю, -єш, гл. Дергать.
Чемір, -ру, м. Боль въ животѣ. Як проголоднітий з'їст дашто нарешні, то дістане чемір. Cм. чемер.