Зотління, -ня, с. Тлѣніе, истлѣніе. Моїм костям зотління я бажаю.
Кокошний, -а, -е. Кичливый, спесивый.
Курити, -рю́, -риш, одн. в. курну́ти, -ну́, -не́ш, гл. 1) Курить. Отто Гонта з Залізняком люльки закурили. Страшно, страшно закурили! І в пеклі не вміють оттак курить. Дурень нічим ся не журить: горілку п'є та люльку курить. 2) Дымить. Не курила, не топила, — на припічку жар-жар. 3) Пылить. Не кури бо так вимітаючи, — курить, як чорт дорогою! 4) Мчаться, подымая за собою пыль. Курить, як чорт од какаріку. Як ось... із Переяслава до Сомка гонець курить. 5) Кутить, пьянствовать. Троянці добре там курили: дали приманку всім жінкам, по вечерницях всі ходили, просвітку не було дівкам.
Ослононько, -ка, м. Ум. отъ ослін.
Пороспірати, -ра́ю, -єш, гл. То-же, что и роспе́рти, но во множествѣ.
П'явушник, -ка, м. Родъ слизняка болотнаго.
П'яніти, -ні́ю, -єш, гл. Пьянѣть. Він швидко п'яніє: дві чарки випив, то вже й п'яний.
Тельбухатий, -а, -е. Имѣющій большой желудокъ и кишки.
Удавлений, -а, -е. Заглушенный. Стало чуть наче вдавлений голос, як от би з затуленого рукою рота.
Хап! меж. Хвать! Вовк призостався — хап гуску, та й із'їв. Що лап, то хап.