Вибачати, -ча́ю, -єш, сов. в. вибачити, -чу, -чиш, гл. Извинять, извинить. Подорожньому і Бог вибачає. Їжте, умочайте, на друге вибачайте. Хто дурневі вибачить, має сто днів відпусту. вибачайте на сім слові. Извините за выраженіе, съ позволенія сказать.
Вуставка, -ки, ж. = уставка.
Клюга, -ги, ж. Металлическій наконечникъ копья. Чи не носить хто клюги в кишені? — Я ношу! У мене й ратища постругані... — І в мене клюга за халявою... — Не гаразд, братці, як пан із надвірніми наскочить. Колоти їх по́рано ще... Кете сюди, позасовуємо під сіно. — Люде достають із кишень і з-за халяв клюги тисовії.
Обробляти, -бля́ю, -єш, сов. в. оброби́ти, -блю́, -биш, гл. Обрабатывать, обработать, отдѣлывать, отдѣлать.
Прикінчати, -ча́ю, -єш, сов. в. прикінчи́ти, -чу́, -чи́ш, гл. Доканчивать, докончить.
Ремество, -ва, с. Ремесло. Отцева-матчина молитва в кунецтві, в реместві на поміч помагає.
Скарбець, -бця, м. Зарытая въ землю посуда (горшокъ, кувшинъ, котелокъ съ деньгами). Вміраючи казав у пущі викопати під дубом два скарбці з грошима.
Хлопство, -ва, с. Простой народъ, мужики, мужичье. Не нам, шляхто моя вірна, від хлопства втікати!
Цнотливий, -а, -е. 1) Добродѣтельный. Був прискорбен, як той колишній цнотливий багач. 2) Цѣломудренный. Гей, музо, панночко цнотлива, ходи до мене. І воза не возила, та двір украсила (кажуть про дівку, що вийшла цнотливою).
Шкрябання, -ня, с. Царапанье.