Дотина́ти, -на́ю, -єш, сов. в. дотну́ти и дотя́ти, -тну́, -не́ш, гл. 1) Дорѣзывать, дорубливать. 2) Досаждать, допекать, пилить. Він мені дотинає за матір. Хоць ти не скажеш, то скаже твоя мати да буде мені що-ранку дотинати: «вставай, невістко, бодай ти здорова не встала. Він почав дотинати моєму чоловікові, що мене треба в острог за те, що я колись дотинала його жінці чамайданом. Словом дотина.
Драби́нник, -ка, м. Кузовъ телѣги, обѣ Драбини.
Дурнові́с, -су, м. = дармовіс 2.
Залізовина́, -ни́, ж. Желѣзная руда? То то червона земля, то іржа, бо повинно є тут залізовина.
Кріпенький, -а, -е. Довольно крѣпкій. Я ж хоч був собі п'яненький, а в ногах таки кріпенький.
Марномо́вець, -вця, м. Пустословъ.
Мішо́к, -шка́, м. 1) Мѣшокъ. Сьогодня з мішком, а завтра з торбинкою. Ум. мішечок. Пішечком з мішечком. 2) = міх 2. Як почнеш розводить огонь у горні, як почнеш мішком подувати та залізо роспікати.
Поворушитися, -шу́ся, -шишся, гл. Пошевелиться. Аби поворушились, аби словечко між собою заговорили, зараз пани й гримають.
Ременик, -ка Ремешекъ.
Спроможний, -а, -е. , — ній, -я, -є. Имѣющій возможность, средства.
