Зи́кати, -каю, -єш, сов. в. зикнути, -ну, -неш, гл. Кричать, вскрикнуть. Дядько не схотів — ще став зикати на його. Як не крикне, як не зикне. Реве, лютує Византія, руками берег достає; достала, зикнула, встає.
Кам'янище, -ща, м. Каменоломня.
Кінник, -ка, м. = кінниця.
Межува́тися, -жуся, -єшся, гл. Размежевываться.
На́звище II, нар. 1) Сверхъ, свыше. Два клубки підкання пішло назвище од основи. 2) Болѣе, чѣмъ нужно.
Повідв'язувати, -зую, -єш, гл. Отвязать (во множествѣ).
Проморочити, -чу́, -чиш, гл. Забивать голову, надоѣдать приставаніями извѣстное время. А ну бо годі! І так уже пів дня проморочив мені голову всякими своїми витіями.
Росхряпень, -пня, м. Разбитый, расколотый предметъ.
Серденя, -няти, с. Сердечко. Употребляется преимущественно какъ ласкательное слово. Вже не чути, не видати мого серденяти, десь у мого серденяти нерідная мати. Ум. серденятко, серденяточко. Покидаю тебе, серденятко моє, гей єдиному Богу.
Тривалий, -а, -е. 1) Продолжительный.
2) Прочный, основательный.
