Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Величчя, -чя, с. 1) Величіе. Ти своє величчя з неба на всю землю разпросторив. К. Псал. 14. Велике слово свідкує про величчя того народу, що зачав його в глибині свого духа. К. XII. 131. 2) Величаніе, почетъ, честь. Марусю — калино, малино! нам на тебе дивитися мило, да на твоє біле обличчя, що зробила родоньку величчя. МУЕ. ІІІ. 152. Нарядила родоньку величчя, шо звеличали три дворі. МУЕ. ІІІ. 152.
Де́жма, -ми, ж. Извѣстная доля урожая, улова и пр., отдаваемая работающими хозяину поля, воды и пр. (отъ молд. «дежма» — десятина). Браун. 46.
Доцарюва́ти, -рю́ю, -єш, гл. Доцарствовать. По всьому царству постинать малих дітей, а то погані нам не дадуть доцарювать. Шевч. 638.
Ло́кіть, -ктя, м. 1) Локоть (часть руки). Близько локіть, та не вкусиш. Ном. № 5395. 2) Мѣра длины, раньше равнявшаяся третьей части сажня, какъ видно изъ слѣд.: Пятдесятъ и сѣмъ локтей вдовжъ, а вширъ тридцять и сѣмъ локтей, що чинить девятнадцять сажней вдовжъ, а вширъ дванадцять сажней и локоть. (Отрывки изъ Лѣтоп. Мгарск. мон. КС. 1889. IV. 41). Въ соврем. употребленіи это мѣра, соотвѣтствующая длинѣ руки отъ локтя до конца средняго пальца. Хто з вас журившись може прибавити до зросту свого один локіть? Єв. Л. XII. 25. Ой дам тобі... локіть полотенця. Чуб. V. 504.
Луна́ти, -на́ю, -єш, гл. Откликаться (о звукѣ), раздаваться. Так співає, аж по селу лунає. МВ. І. 93. А про мене... лунала луна, що в мене купи, дак усе пійде в руку. Г. Барв. 418.
Масла́к, -ка, м. Кость. Хоч рябо на виду, так маслаки до ладу. Ном. № 7313. Полапають його за бок: чи багато поросло сала; як до маслака долапають, то значить худий. Драг. 2. Ум. маслачо́к.
Рикати, -ка́ю, -єш, одн. в.рикнути, -ну, -неш, гл. 1) Рычать, рыкнуть. Вовк як рикнув, — збіглось вовків щось із тисячу. Рудч. Ск. І. 32. 2) Ревѣть, заревѣть. Рикає віл. Н. Вол. у. Теля рикає, а корова десь пішла. Камен. у. Рикнув віл на сім сіл. Ном. стр. 290. 3) Грозно кричать. Рикає, наче лев. К. МБ. II. 124.
Росхиляти, -ля́ю, -єш, сов. в. росхили́ти, -лю́, -лиш, гл. Разгибать, разогнуть въ разныя стороны. Вітер жито росхиляє. Мет. 366. Ой із-за гори буйний вітер повіває та вишневий садочок росхиляє. Чуб. V. 798. А я смерти не боюся.... гостоньками обсажуся. — Чоловіче, що ти знаєш, що смерть гостей росхиляє, та й на тебе постягає. Чуб. V. 1093.
Цвіцькувати, -кую, -єш, гл. Срамить, поносить. Ти не цвіцькуй мене перед людьми. Н. Вол. у.
Шріт II, меж. для выраженія пѣнія крапивника. Вх. Лем. 486.