Діста́ти, -ся. Cм. Діставати, -ся.
Жаль I, -лю, м. 1) Скорбь, горе, горесть. Ой настала жаль туга да по всій Україні. Такий уже сум мене візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милий. Ой тепер наше Запорожжя у великому жалю. Піду до річеньки, з жалю утоплюся. жа́лю завдава́ти, завда́ти, нароби́ти, начини́ти, жаль чини́ти, роби́ти. Причинять, причинить скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаваєш. Як я тебе в військо дам, собі жалю я завдам. Ой Галю, Галю, не роби жалю! Молодії да козаченьки да жалю начинили. 2) Жалость, состраданіе, сожалѣніе. І до мого горя ти жалю не маєш. Ти не маєш жалю до рідної своєї дитини. Панська ляхівська сокира без жалю облупила, обголила милі гори нашої України. жаль бере, взяв, обня́в. Охватила скорбь, жалость, сожалѣніе. Бере живий жаль, як згадаєш старовину. Взяв її жаль, як почула вона, що Ганна плаче. Візьме матір жаль, вона й пошле останні гроші (синові). жалю́ по кісілю́! Пустяки! не стоитъ жалѣть. Ум. жальок. Ой ішов я лісом темненьким, надибав мене жальок тяженький.
Зави́дливий, -а, -е. Завистливый. Дівчата завидливі.
Зажи́ти Cм. заживати.
Мелькну́ти Cм. мелькати.
Перелоги, -гів, м. мн. Корчи, судороги у скота. Перелоги, ідіть собі на дороги од його жил, од його піджил, од жовтої кости, од такої масти.
Перепалати, -ла́ю, -єш, гл.
1) Перестать пылать.
2) = опалати.
Повивірчувати, -чую, -єш, гл. Высверлить (во множествѣ).
Розмаринний, -а, -е. Розмаринный. Понюхаєм зіллячка розмаринного.
Український, -а, -е. Украинскій. Народ наги український спокон-віку в хліборобстві кохався. Як іде український козак, то й корчму минає. Поки Рось зоветься Россю, Дніпро в море ллється, поти серце українське з панським не зживеться. Шекпірови твори з мови британської мовою українською поперекладав П. А. куліш. Збірники українських пісень. Українська література.