Буркувати, -ку́ю, -єш, гл.
1) Мостить (камнемъ). Зробив.... бурковану дорогу.
2) Ворковать. На калині зозуля, вона не кує — буркує.
Дра́ма, -ми, ж. Драма. «Колії. Українська драма».
Дріб'язок, -зку, м. 1) Мелочь, мелкія вещи. Оце забув купити олії. Стілько дріб'язку було, що як його й не забути: купи соли, купи риби, меду, мила, олії, — от і забудеш що небудь, випаде з голови. 2) Маленькія дѣти. Там того дріб'язку повен запічок. 3) Мелкій скотъ. В мене овець ватага, а дійнику без ліку, а дріб'язку як піску. 4) на дріб'язок, на дріб'язки поби́ти. Побить на мелкіе кусочки.
Згу́ста нар. Въ выраж. Зчаста-згуста. Часто.
Кисіль, -лю́, м. Кисель. Добрі зуби, що й кисіль їдять. Правда Сидорова! киселем млинці помазані, на паркані сушаться.
Куря, -ря́ти, с.
1) = курча.
2) мн. курята = курчата (Cм. курча 2).
Понаполіскувати, -кую, -єш, гл. Наполоскать (во множествѣ).
Пху! меж. Тьфу!
Сторожик, -ка, м. Первое перо въ крылѣ птицы.
Шеґеря, -рі, ж. Родъ танца. У Київі заказали, шоб шеґері не скакали.