Збу́й-Вік, -ка, м. 1) = збудь-вік. Як що баба стара, то кажуть на неї: ця вже баба збуй-вік; він збуй-вік. 2) мн. Мелкое или малоцѣнное имущество. Жидівські збуй-віки погоріли.
Зваря́ти, -ря́ю, -єш, гл. = золити. Зваряти, деінде в горах повідають: золити шмате. Перепране, чи відіпране шмате кладуть до зваряльні, або якого цебра, посипують попелом, наливають кип'ячою водою і кидають роспалене на огні каміне. А в п'ятницю рано хусти зваряли. Звати, зву, звеш, гл. 1) Звать, называть. Нехай мати буде знати, кто зятем звати. 2) Призывать.
Зжовті́ти, -тію, -єш, гл. Пожелтѣть. Хоч як мак червонів, а я швидко зжовтів.
Каторжник, -ка, м. Каторжникъ.
Нари́патися, -паюся, -єшся, гл. 1) Много разъ отворить и затворить дверь, часто уходить и снова входить, отворяя и затворяя дверь. І коли ти вже нарипаєшся? То з хати, то в хату! 2) Навязаться, привязаться. Чоловік кабана смалив, циган і нарипався: дай та й дай йому м'яса.
Примилувати, -лую, -єш, гл. Приласкать. Не тупай, не тупай, ляшку, ногою: не ляжу, не ляжу спати з тобою; а хоть і ляжу, — не поцілую, до свого серденька не примилую.
Снадь, -ди, ж. Загаръ, смуглость. Волос красний, кучерявий, а личенько таки лудит, хоть го трошки снадь присіла.
Сушко, -ка, м. Небольшое засохшее дерево.
Утілити, -ся. Cм. утіляти, -ся.
Уштрикнути, -ну, -неш, гл.
1) Воткнуть, вонзить.
2) Кольнуть, нырнуть. Він і здрігне, неначе його шилом уштрикнули.