404 error!

Виголоджуватися, -джуюся, -єшся, сов. в. виголодатися, -даюся, -єшся, гл. Дѣлаться голоднымъ, проголодаться. Виголожуйся ще, — тоді їсти дам. Конст. у. Він і ті поїв, бо, звісно, виголодавсь добре. Рудч. Ск. II. 19.

Дви́хкати, -каю, -каєш, гл. Колебаться, трястись.

Згрі́ти, -рі́ю, -єш, гл. Согрѣть. Та не вітер його не звіє, ні сонце його не згріє. Грин. III. 488.

Кика, -ки, ж. Дѣтск. слово. Мясо. О. 1862. IX. 119. Як дає дитині мняса, то каже: на́ кики! на кики! Уманск. у. и Харьк. г.

Нетямки нар. Не понимая, безсознательно. Пускали нетямки великі добра з рук. К. Дз. 99.

Обурюватися, -рююся, -єшся, сов. в. обуритися, -рюся, -ришся, гл. 1) Обрушиваться, обрушиться, повалиться. Упала криша, так і засипало сіни... столя обурилась. О. 1862. VIII. 10. 2) Возмутиться, вознегодовать.

Перепилювати, -люю, -єш, сов. в. перепиля́ти, -ля́ю, -єш, гл. Перепиливать, перепилить.

Поколивати, -ва́ю, -єш, гл. = поколихати.  

Полковникувати, -ку́ю, -єш, гл. Быть полковникомъ. К. ЧР. 186.

Попускати, -ка́ю, -єш, сов. в. попусти́ти, -щу́, -стиш, гл. 1) Распускать, распустить. Стьонжки до кірок попустить. Г. Барв. 65. Трохи не попустив і сліз. Котл. Ен. II. 23. 2) Опускать, опустить. Попустив свої орлові крила від смутку. О. 1861. VI. Кул. 29. Побіг із села вовкулакою, попустивши хвоста. Г. Барв. 451. ніс під себе попустити. Смѣшаться, устыдиться. Мнж. 171. 3) Запускать, запустить. А він угору як попустить гилку ( = м'яч). Радом. у. 4) Ослаблять, ослабить. Попусти вірьовку. 5) Допускать, допустить; отдать во власть, въ жертву кому. Не попущу тебе, мила, иншому достатись. Мет. 70. Спасибі, каже, Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру. Рудч. Ск. І. 4. 6) Упускать, упустить, уступать, уступить. Чужого не бери, а свого не попусти. Чуб. І. 239. я йому сього не попущу. Я ему этого не уступлю, не прощу. — місця, поля. Уступать, уступить мѣсто, дать мѣсто. Тоді ляхи, дуки-срібляники добре дбали, дальше ік порогу посували, козаку-нетязі більше місця на покуті попускали. ЗОЮР. І. 205. Більше йому поля гуляти попускали. Макс. (1849), 86. 7) — себе. Допускать, допустить себя до чего безнравственнаго, плохого, распускать, распустить себя. Як же то мені самій тяжко на його дивитись, що він себе так попустив. Г. Барв. 285. І не попустило ж себе як небудь: нігде слова про його негожого не чути. Г. Барв. 14. 8) — попуск, по́пуст. Cм. попуск. б) попускати. 1) Пустить (многихъ). Коні у чисте поле попускав. Мнж. 41. Коней пустопаш попускали. АД. І. 118. 2) Уронить (во множествѣ). Що було в руках, — усе попускала. Летіла сорока з висока, попускала пір'я додолу. Мет. 301.