рантух
Рантух, -ха, м. 1) Головной уборъ замужней женщины въ Галиціи — бѣлый тонкій платокъ, покрывало. Уся в рантухах та в намистах золотих. 2) Родъ тонкой бумажной ткани. 3) Родъ юбки суконной. 4) = лантух. Ум. рантушо́к.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 4, ст. 6.
Том 4, ст. 6.