прочувати
Прочувати, -ва́ю, -єш, сов. в. прочути, -чую, -єш, гл. 1) Узнавать, узнать по слухамъ, услышать, провѣдать. Скажи мені, що по світу йдучи, прочував. Прочули про його недолю приятелі його. Він про тебе вже прочув, що ти вернувся. 2) Чувствовать, почувствовать, предчувствовать. Прочуває непевну правду доразу. Затріпоталось серденько, лихо прочувало. Вже я довіжуюся, прочуваю, добродію мій! Якесь хороше та веселе діло маємо.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 490.
Том 3, ст. 490.