Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Варцаба, -би, ж. = лутка 1. Шух. І. 90.
Дия́волів, -ова, -ве. Принадлежащій дьяволу. Не по правді, дияволів сину, живеш ізо мною. Черкас. у.
Довольни́ти, -ню́, -ни́ш, гл. Удовольствовать пищей и питьемъ. Спасибі, довольнив нас кум. Черк. у.
Малю́чкий, -а, -е. Малю́хнийУг. Лем. 433.
Обачити, -чу, -чиш, гл. 1) Увидѣть. Та скажи мі, чи обачу миленького очі. Гол. 769. 2) Замѣтить. М'я з другою в любві обачила. Чуб. V. 376.
Оп'янчитися, -чуся, -чишся, гл. = оп'янитися. Він випив тоді чимало — таки зовсім оп'янчився, що й язиком гаразд не поведе. Новомоск. у.
Попхнути, -ну́, -не́ш, гл. Толкнуть. Жінка його попхнула. Терпи! за долею, куди попхне, хились, як хилиться од вітру гілка. Г.-Арт. (О. 1861. III. 112).
Постій, -тою, м. Постой. Прийшли у ту слободу, де вона жила, салдати на постій. Кв. Біднили нас постоями (ляхи). К. Досв. 115.
Сівати, -ва́ю, -єш, гл. Засѣвать. Будем лани сівати. Чуб. V. 981.
Тулятися, -ля́юся, -єшся, гл. Скитаться, слоняться. Левч. 147. Ти туляєшся, не хочеш іти. Н. Вол. у. Що-вечора тутенька туляюся, світом нужу. МВ. (О. 1862. І. 74). Сірома по під тинню згорблена тулялась. Щог. В. 1.