Доконе́чне нар. Обязательно, непремѣнно. А той доконечне щоб співати. Та він доконешне був у селі. Доконечне треба.
І II, меж. 1) Выражаетъ удивленіе. І, матінко моя! Я бачив в городі такеє, що тілько в казці росказать. І! що тепер із ним зробилось! Де в біса й сила тая ділась. А жіночку свою любив і Господи єдиний! 2) І вже! Выражаетъ печаль, отсутствіе надежды: Эхъ! увы! Йди, доню, гуляти!... — І вже, моя мати, мені не гуляти. . І вже, не справить горбатого могила.
Ляк, -ку, м. Испугъ. Чого б ти з ляку не сказав. Троянці з ляку задріжали.
Наздо́вж нар. Въ длину.
Напра́сний, -а, -е. 1) Несправедливый. А на мене, молодую, напрасная слава. 2) Дерзкій, обижающій, задорливый. 3) Внезапный, скоропостижный.
Обхопити Cм. обхоплювати.
Промережати, -жу, -жиш, гл. Дѣлать извѣстное время мере́жки. Переносно: писать Уже два годи промережав і третій в добрий час почну.
Скарбулитися, -люся, -лишся, гл. Свернуться въ кольцо, въ трубку.
Тутошній, -я, -є. = тутешній.
Цуценя, -няти, с. Щенокъ. У двері гавкнуло цуценя. Ум. цуценятко, цуценя́точко.