Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Засу́кувати, -кую, -єш, сов. в. засука́ти, -ка́ю, -єш, гл. Засучивать, засучить. По локоть руки засукав.
Луко́вина, -ни, ж. Изгибъ, дугообразный выгибъ.
Наві́дини, -дин, ж. мн. Посѣщеніе, визитъ.
Острішок, -шка, м.
1) Нижній край соломенной крыши на постройкѣ.
2) Родъ крыши положенной поверхъ плетня. Усі кури на сідалі, півень на острішку.
Прикоренитися, -нюся, -нишся, гл. Прикрѣпиться корнями.
Приналежний, -а, -е. Принадлежащій.
Розжива, -ви, ж. Разжива. Грошей не дасть нам на розживу ні копійки.
Тут нар. 1) Здѣсь. А в нашій стороні красні дівки як ластівки, а тут як ворони. 2) Сюда. Я аж тут залетів. 3) Вотъ. Ум. тутка, тутки, туткива, тутенька, тутеньки, тутечка, тутечки. Не був я тутка. Що ви зволите тутеньки робити? Мов зроду тутечка жили.
Шпантолити, -лю, -лиш, гл. Готовить, стряпать.
