Дарува́ти, -ру́ю, -єш, гл. 1) Дарить. Свого не даруй, чужого не бери. Вола дарують без ярма. Сестриці, ви порадниці, порадьте ж ви мене, чим тестя дарувати? — Даруй, братко, дари, собі дівочку бери. 2) Давать, награждать, жаловать. Не все ж Біг дарує, про що люд міркує. Царівну оддав, щастям дарував. Господь його донею дарує. 3) Жертвовать чѣмъ. Та візьміть мене самого, на Чорне море пустіте. Нехай я буду на Чорному морі своєю головою дарувати, аж не товариства сердешного невинні душі теряти. 4) Прощать, извинять. Даруй мені, я вже більше не буду. Що твоя жінка мене обідила, — я їй те дарую. Хто буде сей сон рано і вечір читать, того буде Господь на страшнім суді, на будущому віку гріхами дарувать. 5) Дарува́ти життя́м, — душе́ю. Пощадить жизнь. Став же він у пана милости прохати: чи не можна, пане, життям дарувати? Бери гроші, аби дарував душею.
Закля́сти, -ся. Cм. заклинати, -ся.
Запасча́ний, -а, -е. Относящійся къ запаск'ѣ, принадлежащій ей.
Метну́ти, -ну́, -не́ш, гл. Одн. в. отъ метати.
Обиденний, -а, -е. Сдѣланный въ одинъ день. Зробіть ви обиденну сіть, таку, шоб ув один день і прялась, і сукалась, і моталась, і шоб із тії ниті і сітка плелась.
Підмокати, каю, -єш, сов. в. підмо́кнути, -ну, -неш, гл. Подмокать, подмокнуть.
Похідній, -я, -є. Походный.
Прокашлювати, -люю, -єш, сов. в. прокашляти, -ляю, -єш, гл. Прокашливать, прокашлять.
Спінка, -ки, ж. Запонка.
Усещедрий, -а, -е. Въ высшей степени щедрый. Подай же й нам, всещедрий Боже, отак цвісти, отак роста.
