Брині́ти и брені́ти, -ню, -ниш, гл. 1) Звучать, звенѣть, дребезжать, издавать звукъ, — преимущественно о струнѣ и о подобныхъ струнному звукахъ. Струна бренить. Пісня стихла, тільки одна луна її бреніла ще. Полотно міцне, аж бринить. Аж губа бринить, та страшно казати. Губи так бринять од холоду. Щоб чобітки не рипіли, щоб підківки не бриніли. Так так грали музики і гуляли святі, аж шиби бреніли. 2) Жужжать. Ярі пчілоньки не бриніть рано. Бо му комарь в ухо бренить. 3) Журчать, струясь. З криничовини вода бринить. А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли. 4) Цвѣсть, красоваться. Ой зацвіла маковочка, зачала бриніти. Бринять всюди паняночки як королів цвіт. 5) Блестѣть, переливаясь. Капками роса бренить та миготить. 6) 1 и 2-е л.: бриніє, -єш, гл. Дѣлаться, быть едва замѣтнымъ. Орел під хмарою тільки бриніє. сніг бриніє. Мелкій, едва замѣтный снѣгъ моросить. 7) в голові йому вже добре бренить. У него уже порядочно шумить въ головѣ.
Брязкіт, -коту, м. Звукъ отъ металлическихъ вещей, звонъ, бряцаніе, бренчаніе. Наробив брязкоту, а він і прокинувсь.
Ма́мин, -на, -не. Маминъ. Я маминих (чобіт) не взував, бо без підків і пришов.
Нашептати Cм. нашіптувати.
Негоже нар. Не слѣдуетъ, неприлично, нехорошо. В неділеньку прийти та до тебе негоже. Та й плакати мені негоже.
Пом'якшити Cм. пом'якчи́ти.
Пристін, -ну, м. Отвѣсный берегъ рѣки.
Провесінь, -ні, ж. Начало весны. Настала ж провесінь і воду скрізь пустило. Переносно: молодые годы. А кому нелюбо оглянуться назад себе, спогадать свою провесінь.
Улучен, улучний, -а, -е. Мѣткій. Бог хоч не скорен, так улучен.
Утеком нар. Убѣгая, на утекъ, бѣгомъ. А вона баче, шо лихо, та втеком од нього, та втеком, — та й утекла.
