Гавза, -зи, об. Гнусливый человѣкъ, гнусливая женщина.
Гиркати, -каю, -єш, гл. = гарикати.
Дрі́жджі, -джів, дрі́жчі, -чів, м. мн. Дрожди. Росте, як на дріжджах. Пішов, як рак по дріжджі. Пухла така, наче на дріжчах зійшла. А тут, не тобі кажучи, ростуть дочки як на дріжчах.
Ластовиння, -ня, с. Веснушки. Хто має ластовиння на виду, то, побачивши вперше весною ластівку,... умивається, щоб не було того ластовиння. Ото як тебе ластовиння обсіло!
Повнолиций, -а, -е. = повновидий. Повнолиций як місяць.
Пожалитися, -люся, -лишся, гл.
1) Сжалиться надъ кѣмъ; пожалѣть кого. Ой пожалься, милий Боже, дівчиноньки молодої.
2) Пожалѣть чего. Пожалься, Боже, собаці білого хліба.
Пускатися, -каюся, -єшся, сов. в. пуститися, -щуся, -стишся, гл.
1) Пускаться, пуститься. Мідяні човна, золоті весла. Ой пустимо ж ся на тихий Дунай. Пустимось кіньми, як дрібен дощик. Два роки в речі не пускався. Не трать, куме, сили, пускайсь на дно.
2) Расти, вырасти. Червона рожа зацвіла; і треба ж, на біду, — край неї хміль пустився.
3) Только сов. в. Начать, стать; начаться. Пустився я йти, коли дощ. А тут уже й дітки пустилися. Породила Мотря за три роки трьох синів.
4) — на що. Итти, пойти, рѣшиться на что. Я не вірю, щоб Христя на таке пустилася.
5) — чого. Выпускать, выпустить изъ рукъ. Як припала до кухля, неначе її уста до його прикипіли, та поти всього не випила, — не пустилася. пуститися берега. Забросить все, ни о чемъ не заботиться, опуститься. Чи можно ж із таким чоловіком зорудувати? Пустився берега зовсім. А я теж пустилась берега. Де було перш чисто, — тепер сміття по коліна.
6) духу пускається хто. Испускаетъ духъ, умираетъ. Коні біжать, духу пускаються, а він все свариться: чого помалу їдеш?
Рвати, рву, рвеш, гл. 1) Рвать, разрывать. Хто се, хто се по тім боці рве на собі коси? Тиха вода греблі рве, а бистра тамує. Не рви нитки. 2) Рвать, срывать. По садочку йшла, квіточки рвала. Козаки ідуть, гурки рвуть. 3) О собакѣ: кусать. Собака собаки не рве. 4) Терзать. Заступи мене, благаю, щоб не рвали мою душу. 5) рвати бо́ки. Надрываться отъ омѣха. Аж боки рвав од сміху.
Совітати, -та́ю, -єш, гл. — кого́. Совѣтывать кому. Мене люде совітають піти до старшини та пожаліться.
Фараґів, ґова, м. Топоръ.
