Ато́ I, сз. 1) А, но, а не то, а между тѣмъ. Ой не жаль би мені воза, коли б дівка була гожа; а то руда і погана — мені воза поламала. Як би сама, — ще б нічого, ато й стара мати, що родила на світ Божий, мусить погибати. 2) Кромѣ того, еще. Його два сини, ато взяв п'ять хлопців сиріт.
Вимовний, -а, -е. 1) Выразительный, краснорѣчивый. Коли справді Бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово.
2) Условленный, условный.
3) Укорительный; сопряженный, соединенный съ укорами. Не дай мені, Боже, служащого хліба: служащий хліб добрий, та тільки вимовний; по кусочку крає, що-дня вимовляє.
Гамсел, -ла, м. Ироническое названіе, даваемое черноморцами жителямъ Таврической губ.
Забу́дька, -ки, ж. = забудьок 2. Озьми хліб, забудьку, той, що як виймаєш із печі ти забудеш винять.
Мет, -ту, м. = мент. В один мет.
Напої́ти Cм. напувати.
Оберем, -му, м. = оберемок.
Плямкання, -ня, с. Чавканіе, причмокиваніе губами. Та бо не плямкай, бо всі свині позбігаються на твоє плямкання.
Свячення, -ня, с. Освященіе.
Чень нар. = чей. Біда, та що робити? Треба біду тішити, чень і біді колись конец буде.