Вимовляти, -ля́ю, -єш, сов. в. вимовити, -влю, -виш, гл.
1) Выговаривать, выговорить, произносить, произнести. Що вимовиш язиком, то не витягнеш і волом. Мила ж йому у погоню з плачем вимовляє: вернись, милий, голубчику, вернися додому.
2) Выговаривать, выговорить, обусловливать, обусловить. Я умовився за 20 рублів грошей, та ще вимовив собі кожух та чоботи.
3) Укорять, укорить, дѣлать, сдѣлать выговоръ.
Запасча́ний, -а, -е. Относящійся къ запаск'ѣ, принадлежащій ей.
Міща́нський, -а, -е. Мѣщанскій. Тогдішніми часами міщанських і мужичих дітей не приймали в гімназію.
Натерменувати, -ну́ю, -єш, гл. Обозначить; записать.
Повиварювати, -рюю, -єш, гл. Выварить (во множествѣ).
Проблювати, -люю, -єш, гл. Рвать, блевать нѣкоторое время. Усю ніч проблював.
Свитянка, -ки, ж. Короткая свитка. Ввійшла дівчина.... в свитянці з червоним з холоду носом.
Чарівниця, -ці, ж. Волшебница, колдунья, очаровательница. Живе на острові цариця Цирцея, люта чарівниця. Коли місяць в серп, то чарівниці ідуть на гряниці. Ум. чарівни́чка, чарівниченька. Дівчинонько-чарівничко, сподобалось мені твоє личко. Ти, дівчино-чарівниченько, очарувала-сь моє личенько.
Чаряпкатися, -каюся, -єшся, гл. Карабкаться, взбираться. Стала баба чаряпкаться на дерево.
Шворний, -а, -е. = шварний. Шворна жінка.
