Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

404 error!

Балакучий, -а, -е. = балакливий. Там така приязна та балакуча жінка. Кобел. у. Аби були слухачі, а наш Круглий оповідач дуже балакучий. Ком. II. 68.
Віддаватися, -даюся, -єшся, сов. в. віддатися, -дамся, -дасися, гл. 1) Отдаваться, отдаться. Левиц. Пов. 81. 2) Выходить, выйти замужъ. Чого журиться? Нехай та журиться, що віддається. Ном. № 2265. Мамко моя старенькая, хочу ся віддати, коли б прийшли старостоньки до нашої хати. Гол. І. 197. 3) Отдаваться, отдаться (о звукѣ и пр.). Як Тетяна засміється, в душі радість оддається. Котл. МЧ. 4) Выражаться, выразиться, передаваться, передаться, отражаться, отразиться. В тих писаниях красний божий мир і чоловіча жизнь.... не оддались так правдиво, як воно есть у нас перед очима. К. Гр. Кв. 19.
Вісімнадцятка, -ки, ж. 1) Полотно въ восемнадцать пасомъ. 2) Рыболовная сѣть, въ 1/4 арш. которой помѣщается 18 ячей и въ длину, и въ ширину. Вас. 178.
Засурми́ти, -млю́, -ми́ш, гл. Затрубить. А всі дзвони задзвонили, а всі сурми засурмили. Н. п. Ой у городі у Черкасі сурми засурмили. АД. І. 159.
Кавунник, -ка, м. Торговецъ арбузами.
Кловак, -ка́, м. Клыкъ. У кнура кловаки які гострі.
Облатувати, -тую, -єш, сов. в. облата́ти, -та́ю, -єш, гл. 1) Класть, положить заплаты, починять, починить, положивъ заплату. 2) — кого. Постоянно чинить чью-либо одежду, починить чьи-либо одежду и бѣлье (все), положить заплаты на чьи-либо одежду и бѣлье. Нема кому ні обіпрать, ні облатать — треба женитися. Ном. № 8845. Та їх (діти) треба обшить, треба й облатать. Мил. 222. 3) Дѣлать срубъ въ колодцѣ? обгородить латами? Ой у полі криниченька та й облатаная. Чуб. V. 911. 4) облатати боки. Отколотить. Мене виганяють, кийом боки облатають. Грин. III. 159.
Огортати, -та́ю, -єш, сов. в. огорну́ти, -ну́, -неш, гл. = обгортати, обгорнути. Візьме її та й огорне в ризу золотую. Шевч.
Попідтикатися, -каємося, -єтеся, гл. Подоткнуться (о многихъ). Чого це так наші дівчата попідтикалися? Через річку брести думають? Харьк.
Ручина, -ни, ж. Рука. Ой ти, стара непе, та сядь коло мене, заклади ручину та й за пазушину. Чуб. V. 420.