Доско́чити, -чу, -чиш, гл. 1) Подпрыгнуть до, допрыгнуть. Не доскочиш, бо дуже високо. Доскоче конем до царівни (а царівна сиділа у високому терему). Свого одбіг, чужого не доскочив. 2) Дойти, достигнуть. По чарці, по другій, та так може й до десятка, чи й лучче, доскочило. 3) Достать, пріобрѣсть, Взять въ добычу. Оттоді то й Черевань доскочив собі несчисленного скарбу. Добре, кажуть, що шовкові брови удались, хода павлина да вид королівський, — дак і козака доскочила. Вовка.... живцем доскочили. Доскребти. Cм. доскрібати.
За́рослі, -лів, ж. мн. Заросль. Проміж тії зарослі на полянах і пролісках росла висока трава.
Набухи́катися, -каюся, -єшся, гл. Накашляться.
Позажурювати, -рюю, -єш, гл. Опечалить (многихъ).
Пороздмухувати, -хую, -єш, гл. Раздуть (во множествѣ).
Скупій, -пія, м. = скупарь.
Смаковитий, -а, -е. Вкусный. Горілко моя смаковита, хто ж тебе наливатиме?
Станиця, -ці, ж. = стайниця. Веде коня у станицю.
Тельмом нар. Очень скоро, очень быстро, поспѣшно.
Чепець, -нця, м.
1) = очіпок. Чув же я вісти і про тебе, молода Марусечко: да купують чепці й кибалочки да на твою головоньку.
2) Сѣтка, связанная изъ снурковъ на головѣ у замужнихъ мѣщанокъ.
3) Второй желудокъ жвачныхъ.
4) Сальникъ. Ум. чепчик.