Бганка, -ки, ж. Складка. Треба перекачати рушник, а то довго лежав згорнутий та он які бганки поробились. Пирят. у.

Бростина, -ни, ж. Древесная почка.

Вищезати, -ваю, -єш и вищезнути, -ну, -неш, гл. Исчезнуть, уничтожиться, истребиться. Вищезає жито. МУЕ. ІІІ. 43. Каченята вищезли: ворони вихапали. Рк. Левиц.

Гірший, -а, -е. Употребляется какъ сравнит. степень: худшій. Нема гіршої біди на світі, як хвороба. Котрі ліпшії, то собі бере, котрі гіршії, — служейкам дає. АД. І. 10.

Канціляжка, -ки, м. Чиновничишко, презрительное названіе канцеляриста. Достається од неї деколи, як поприїзджають, оттим цвентюхам, канціляжкам. Котл. МЧ. 471.

Клякати, -ка́ю, -єш с. в. кля́кнути, -кну, -неш, гл. Становиться, стать на колѣни. Ой як дівча ся улякло, на коліна пред ним клякло. Гол. І. 237. Клякни, клякни, жено моя, буде стята гловка твоя. Гол. І. 172.

Лук, -ка, м. 1) Дуга. 2) Лукъ. Улучив, як стрілою з лука. Г. Барв. 107. Та вистрелив молодий козак із тугого лука. Н. п. 3) Снарядъ шерстобита, которымъ онъ разбиваетъ шерсть. Части его: собственно лук (1) — деревянный брусокъ съ закругленными гранями, конецъ котораго, находящійся по правую сторону работающаго, нѣсколько тоньше; сквозь этотъ конецъ проходить клинышекъ съ выемкою, кобилка (2); къ лѣвому концу прикрѣплена четырехугольная дощечка — тарілка (3), имѣющая посрединѣ круглое отверстіе (4) и притянутая къ луку веревочкой, называемой натягач (4б); тетива этого лука называется струна (5): начинаясь у праваго конца, она проходитъ черезъ кобилку до тарілки и черезъ тарілку. Посрединѣ лука находится (6) крючекъ, за который лук прикрѣпленъ къ чаплії́ (7), состоящей изъ деревяннаго брусочка съ веревочками съ обоихъ концовъ: къ нижней веревочкѣ прикрѣпленъ лук, а верхняя привязана къ гвоздю въ стѣнѣ. Особымъ снарядомъ шляхуном (Cм.) работникъ дергаетъ за струну, лежащую во время работы на шерсти, которая отъ движенія струны и разбивается. М. Седневъ, Черниг. у. БГ.

Нездольність, -ности, ж. Неспособность, слабость, безсиліе или невозможность сдѣлать что-либо. Чуб. І. 272.

Поносити, -шу́, -сиш, гл. Износить (во множествѣ). Чуб. V: 538. Що матка дала, поносила усе чисто і придбать нічого не придбала. Рудч. Ск. І. 176. Оддай, мати, товаришу, хай поносить одежу. Лис. V. № 18.

Уконтентуватися, -туюся, -єшся, гл. Удовлетвориться.