Вистачати, -ча́ю, -єш, сов. в. вистачити, -чу, -чиш, гл.
1) Хватать, хватить, стать, быть достаточнымъ. Одних тенет вистачить на дві милі.
2) Доставить, поставить въ достаточномъ количествѣ. Їм.... треба вистачити добре їсти. Таке військо вистачимо, що й кримського хана завоювали б. Хоч невеличкий млин, та, знаєш, чепурненький, раз-по-раз, день-у-день крутивсь і гуркотів і хліба вистачав хазяїну чимало. на всіх не вистачиш. Всѣхъ не удовлетворишь.
Грубеле́зний, -а, -е. Очень толстый. Намацав грубелезного стовпа мурованого.
Добротво́рець, -рця, м. Благодѣтель.
Забуття́, -тя́, с. 1) Забвеніе. Продаємо чортяці тіло й душу за нещасливу забуття хвилину. 2) Забытье. Усе кругом спало, мов зачароване, в тихім забутті теплої ночі.
Ковбанька, -ки, ж. Ум. отъ ковбаня.
Копитень, -тня, м. Раст. Asarum europeum.
Полуденник, -ка, м. Насѣк. Syrrphus.
Помутнитися, -ню́ся, -ни́шся, гл. Помутиться. Веселі думки помутнилися.
Пообшиватися, -ва́ємося, -єтеся, гл. То-же, что и обшитися, но о многихъ.
Шклярка, -ки, ж. = склярка.
