Виговорювати, -рюю, -єш, сов. в. виговорити, -рю, -риш, гл.
1) Выговаривать, выговорить, упрекать, упрекнуть. Шкадронний і давай йому виговорювать: за що се, діду, ти мене цураєшся? Звісно, я йому виговорю, що вони голі, на відданню, а ти їм нічого не придбав.
2) Высказывать, высказать. Що говорять, то й виговорять.
3) Заговаривать, заговорить (о знахарскомъ заговорѣ). Виговорити.... рабу Божому (уроки).
4) Выговаривать, выговорить, включить въ договоръ, въ условіе. Cм. виговоряти.
Витирати, -раю, -єш, сов. в. витерти, -тру, -треш, гл.
1) Вытирать, вытереть. Витри лаву.
2) Вытирать, вытереть, стирать, стереть.
3) — сірничка. Зажечь спичку. Нема в віщо витерти сірничка. — огню. Добыть огня треніемъ. Витер огню деревом об дерево.
Віджахнутися, -нуся, -нешся, гл. Отскочить отъ кого въ ужасѣ, въ испугѣ. (Відьми) кинулись на Пантелемона і од жахнулись од круга.
Відзвичаїти Cм. відзвичаювати.
Зт.. Cм. ст..
Кабалик, -ка, м. Безпокойство, хлопоты, кутерьма, суматоха. Cм. калабалик.
Нагірчи́ти, -чу́, -чи́ш, гл. Сдѣлать горькимъ.
Овсина, -ни, ж. = вівсина. Тепер треба не в овсину, а в просину шить (не рідко).
Титарівна, -ни, ж. Дочь церковнаго старосты. Титарівна Немерівна гаптує хустину.
Утікацький, -а, -е. Принадлежащій бѣглецу.
