Бундячитися, -чуся, -чишся, гл. = бундючитися. Возний, — так і бундячиться, що помазався паном.
Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Зага́й, -га́ю, м. 1) Проволочка, замедленіе. Не стілько того діла, як один загай. Аби б загаю не було, а то я не баритимусь. 2) Заросль; чаща. В тебе лани як загай, в тебе хліби як Дунай.
Каломут, -та, -ту, ж. = каламут.
Набрі́вник, -ка, м. Дѣвичій головной уборъ изъ краснаго или чернаго плису или бархату, также изъ парчи, — родъ широкаго обруча, расширеннаго спереди, охватывающаго голову.
Навпо́мірки нар. — нести́. Нести ведро вдвоемъ, поддерживая коромысло съ двухъ сторонъ въ то время, какъ ведро находится посрединѣ коромысла. Он малі дівчата несуть відро води навпомірки.
Обрізати, -жу, -жеш, гл. Обрѣзать.
Прапрадід, -да, м. Прапрадѣдъ.
Прутикувати, -ку́ю, -єш, гл. Шить прутик.
Ціпило, -ла, с. ціпи́льна, -ни, ж., ціпи́льно, -на, с. Рукоятка цѣпа. Одпустив бич од ціпилна. Ціпилна кислицева, а ув'язь залізна; як попарить мужик ціпом, аж шкура облізла. Ум. ціпи́льничко.