Вирікати, -каю, -єш, сов. в. виректи, -речу, -чеш, гл. Произносить, произнести, сказать. То ж не один хто сказав — громада вирекла. Чи оддаси за мене Настусю? А Губрій.... вирік: «Віддам».
Відшрубувати, -бу́ю, -єш, гл. Отвинтить.
Зба́яти, зба́ю, -єш, гл. Сказать, разсказать. Що таке, дідусю? — Ні, сього не збаю, — не можу — не силуй! Неборята молодиці, збайте за мя, збайте, мене курва зчарувала, — радиці мі дайте.
Милува́ння 2, -ня, с. Ласки.
Му́за, -зи, ж. Муза. Возлюбленнику муз і грацій.
Сердувати, -дую, -єш, гл. Сердиться. На кого ж ти, мій милий, сердуєш, що мою білу постіль руйнуєш.
Так II, сз. То = дак. Та як випустили його в море, так він то пурне, то вирне.
Турати, -ра́ю, -єш, гл. Обращать вниманіе. Та того козак, того Нечай, того не турає. Собаки брешуть, а він і не турає. Кошеня й не турає, що собаки брешуть.
Улучен, улучний, -а, -е. Мѣткій. Бог хоч не скорен, так улучен.
Шелепа, -пи, об. Нерасторопный, тупой человѣкъ.