мітати

Міта́ти, -таю, -єш, гл. = мести. Сива пава літала, крилами двір мітала. Чуб. III. 251.

Джерело: Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 433.

Випадкові слова

Тупішати, -шаю, -єш, гл. Дѣлаться тупѣе.

повністю...

Недомова, -ви, об. Неумѣющій говорить, косноязычный, заика. Не годиться він у сватове затим, що недомова. Старод. у. Куди йому грішному! там така з його недомова. Старод. у.

повністю...

Укріпити Cм. укріпляти.

повністю...