Битниця, -ці, ж. = бетельня.
Дзвони́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Звонить. Ще не дзвонено до церкви. Буркочуть-говорять, мов у дзвони дзвонять. 2) Звенѣть, бряцать. Іще таки і послі Хмельницького не раз дзвонив старий Шрам шаблею. Ой ключа мої, срібні злоті, ой не дзвоніте, не голосіте. 3) Разглашать. А жіночки лихо дзвонять, матері глузують, що москалі вертаються та в неї ночують. 4) Дзвони́ти по ко́му, — по душі. Звонить по усопшему. По дівчинонці дзвони дзвонили.
Докуча́ти, -ча́ю, -єш, сов. в. доку́чити, -чу, -чиш, гл. Надоѣдать, надоѣсть, докучать, докучить, досаждать, досадить. Мухи йому не докучають, бо тоді ще ніяка нужа не буває. А старший хлопчик лазить, голосить та докуча матері. Та вже ж мені та докучила та чужая та сторононька. Біда докучила. Я стала докучати своїй матері, щоб дула мені їсти. Также безлично. Повернусь на другий бік, або що, бо вже докучило одним боком лежати.
Зва́га, -ги, ж. Отвага, смѣлость.
Мовчу́н, -на, м. Молчальникъ, неразговорчивый человѣкъ.
Обернути, -ся. Cм. обертати, -ся.
Підплигнути Cм. підплигувати.
Рознімити, -млю, -миш, гл. Возвратить нѣмому способность говорить. Соломон був німий.... А Пречиста Діва почала просити Господа Бога, шоби.... його розніжив.
Улонька, -ки, ж. Ум. отъ улиця.
Чесанний, -а, -е. О полотнѣ: самое лучшее и тонкое.
