Гаїр, -ру, м. = татарак. = гав'яр.
Глаза, -зи, ж. = логаза.
Дак сз. 1) Такъ, да, но. Вада б душа в рай, дак гріхи не пускають. Ой у полі да криниченька, тілько водиця сльозиться, не рад чумак да чумакувати, дак не мусить оплатиться. «Куди ти, вовче, біжиш?» — «До вдови за поросям.»— «У неї ж одно.» — «Дак щоб не було й того.» 2) То, такъ. Оттогді то Варабаш, гетьман молодий, як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напився, дак у його і спать повалився. Не ти мені скажеш, дак мати: було б убогої не брати. Дівчино мол Переясловко, поцілуй же мене, моя ластовко! — Дак що ж, дак ну ж, дак поцілую, да у тую губоньку да золотую. «Колядуй, баране!» — «Не вмію, пане.» — Дак лізь у вікно!» — «Дак роги, пане!» 3) Дак же ні. Да нѣтъ же. 4) Як нема́, дак нема́. Нѣтъ какъ нѣтъ. А в неділеньку рано-пораненьку козочки як нема, дак нема.
Запопада́ти 2, -да́ю, -єш, сов. в. запопа́сти, -паду́, -де́ш, гл. 1) Ловить, поймать, захватывать, захватить, схватить. Де ж це він коняку запопав? Хоче, бач, Марко запопасти його і дати йому доброго прочухана. Як би запопасти її так, щоб вона вже не вирвалась з його лапок. 2) Попадать, попасть. Пішли, куди хто запопав.
Коржик, -ка, м. Ум. отъ корж.
Крисловатий, -а, -е. = крислатий.
Лесте́ць, -тця́, м. Льстецъ.
Ме́нчий, -а, -е. = менший и пр. На світі вже давно ведеться, що нижчий перед вищим гнеться, а більший менчого кусає та ще й б'є.
Полизькати, -каю, -єш, гл. Полизать. Де не взявся собака, — полизькав, полизькав.
Сирий, -а, -е. 1) Сырой, не сваренный. Сире мясо, сира картопля.
2) Сырой, влажный. Щоб тебе сира земля пожерла.
3) ? Сира душа їсти хоче. Ум. сиренький, сиресенький.
