Зіхо́дити, -джу, -диш, сов. в. зійти, -йду, -деш, гл. 1) Сходить, сойти, нисходить, низойти. Зійди з хреста, утіш мене єдину. Чуб. III. 17. Захотілось води напиться, — от вун і зійшов униз. Рудч. Ск. II. 107. Дрібен дощик зійде. Чуб. V. 144. Зійшов голос із небес вв. М. І. 11. 2) Уходить, уйти. Після обід ми з Катрею зараз зійшли з хати. МВ. ІІ. 111. Піде на тік, щоб з очей зійти. Св. Л. 158. Як же мені зійти з сього села? Г. Барв. 394. У чужу землю десь зійшли (запорожці). Мнж. 133. 3) Расходоваться, израсходоваться, выйти. Зійшов увесь хліб, уся страва. Черк. у. 4) Попадать, попасть, выйти. А щоб ти на добрий путь не зійшов! Ном. № 3693. 5) О водѣ: спадать, спасть. Вода зійшла, колеса стали. Гліб. 6) Всходить, взойти. Рада б зірка зійти, — чорна хмара наступає. Мет. 81. Зійди на могилу та не тужи дуже. Мет. 92. Ой зійду ж я, зійду на гору крутую. Мет. 59. Зійде твоя пшениченька густо. Мет. 28. 7) — на чий розум. Поступать какъ кто. Я на твій розум не зійду. Н. Вол. у. Зійшов на дитячий розум. Н. Вол. у. 8) — на що. Обратиться во что. І ми колись були добрі, а ось же довелось зійти на ледащо. МВ. І. 71. Тепер який багатир, а питиме горілку — зійде на ка-зна-що. Н. Вол. у.