Дарува́ти, -ру́ю, -єш, гл. 1) Дарить. Свого не даруй, чужого не бери. Вола дарують без ярма. Сестриці, ви порадниці, порадьте ж ви мене, чим тестя дарувати? — Даруй, братко, дари, собі дівочку бери. 2) Давать, награждать, жаловать. Не все ж Біг дарує, про що люд міркує. Царівну оддав, щастям дарував. Господь його донею дарує. 3) Жертвовать чѣмъ. Та візьміть мене самого, на Чорне море пустіте. Нехай я буду на Чорному морі своєю головою дарувати, аж не товариства сердешного невинні душі теряти. 4) Прощать, извинять. Даруй мені, я вже більше не буду. Що твоя жінка мене обідила, — я їй те дарую. Хто буде сей сон рано і вечір читать, того буде Господь на страшнім суді, на будущому віку гріхами дарувать. 5) Дарува́ти життя́м, — душе́ю. Пощадить жизнь. Став же він у пана милости прохати: чи не можна, пане, життям дарувати? Бери гроші, аби дарував душею.
Ілем, -ма, м. Раст. вязъ. Ultus montana.
Лах, -ху, м. = лаха.
Підкозобель, -бля, м. зоол. Cobitis taenia.
Пластун, -на, м. 1) Кубанскій козакъ, несущій сторожевую и развѣдочную службу и въ то-же время занимающійся охотой и рыбной ловлей. Пластуни, 2) = пластовець.
Розложистий, -а, -е. = розлогий. Дорожка твоя ой розложистая. Розложисті роги.
Розмерзатися, -заюся, -єшся, сов. в. розмерзтися, -знуся, -нешся, гл.
1) Опаивать, оттаять. До первого грому земля не розмерзається.
2) Лопаться, лопнуть отъ мороза, замерзнувъ съ жидкостью. Пляшка з водою стояла в сінях та й розмерзлася.
Роскурюватися, -рююся, -єшся, сов. в. роскури́тися, -рюся, -ришся, гл.
1) Раскуриваться, раскуриться.
2) Сильно дымить.
Сікнути Cм. сікти.
Сплавник, -ка, м. Плотовщикъ.
