Вимовний, -а, -е. 1) Выразительный, краснорѣчивый. Коли справді Бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово.
2) Условленный, условный.
3) Укорительный; сопряженный, соединенный съ укорами. Не дай мені, Боже, служащого хліба: служащий хліб добрий, та тільки вимовний; по кусочку крає, що-дня вимовляє.
Гаркавити, -влю, -виш, гл. Картавить.
Збу́джувати, -джую, -єш, сов. в. збуди́ти, -джу́, -диш, гл. Пробуждать, пробудить, будить, разбудить. Його сонного будили, не збудили.
Квакати, -каю, -єш, гл.
1) Квакать (о лягушкѣ). Сіла жаба та й квакає.
2) — ква́чу, ква́чеш. Крякать (объ уткѣ). Заріж, сину, качурину, — нехай кача́ ква́че.
3) Говорить (выраженіе презрительное). Годі, годі, квакати! — кажуть кармазини. — Побачимо ось, чия візьме.
Коршма, -ми, ж. = корчма. Доброго коршми не зопсує, а лихого і церков не поправить. Ум. корше́ика, коршмо́нька, коршомка. Іди, сину, до коршемки. Козак ледащиця не хоче робити, іде до коршмоньки мед-горілку пити.
Мо́рскатися, -каюся, -єшся, гл. Шататься, слоняться. Старий уже встав та по двору морскається.
Ожеледа, -ди, ж. = ожеледиця. Не зайду я в полонинку, бо там ожеледа.
Позаторік нар. Въ позапрошломъ году. Твою долю, моя доню, позаторік знала.
Полинець, -нцю́, м. Раст. Artemisia austriaca L.
Сталець, -льця, м. Въ мельницѣ: кусокъ стали, въ который упирается нижній конецъ веретена шестерни.
