Веління, -ня, с. Велѣніе, приказаніе. Обносять злющі мене словом, а я храню твої веління.
До́вба, -би, об. Рябой. Діжа вже давня була, погана, ряба... її довбою звано.
Заме́та, -ти, ж. 1) = замет і. 2) = завірюха.
Захрумтіти, -мчу, -мчыш, гл. Захрустѣть. Він йому так одважив києм по плечах, що аж кістки захрумтіли.
Зв'я́нути, -ну, -неш, гл. Завянуть. Травою зв'яло моє тіло.
Калап, -па, м. Черная шляпа съ низкимъ круглымъ верхомъ и широкими полями, загнутыми внизъ. Лем мене спізнала моя фраєрочка, що мі закладам за калап пірочка.
Квиль, -лю́, м. Стонъ, жалобный крикъ.
Побреніти, -ню́, -ни́ш, гл.
1) Потечь журча; полетѣть жужжа. Текли річки, nобреніли до Заводовської аж у сіни.
2) Цвѣсть нѣкоторое время. Маківка побреніла та й осипалась.
Тимчасовний, -а, -е. = тимчасовий. З голузя оплести тимчасовне помешканя.
Цік! меж. Крикъ, которымъ понуждаютъ овецъ идти.
