Говоритися гл. Употребляется только въ 3-емъ лицѣ и чаще всего безлично: говориться, говорилось. Пословиця говориться, а хліб їсться. Дід мовчить, неначе не до його говориться. Ой що ся говорило, то все ж то неправда.
Заскреготі́ти, -чу́, -ти́ш, гл. Заскрежетать. Назирає грішний правих і зубами заскрегоче. Сорока заскреготить. Скрикнув він, заскреготівши зубами.
Осудок, -дку, м. = осуда. Де вже я тебе без вечері пущу! Щоб собі довічнього осудку досягти. Діти знов напались на батька, щоб ішов до церкви, шоб не робив семг осудку.
Патолоч, -чі, ж.
1) Истоптанное поле, потрава.
2) Мѣсто, гдѣ съѣдено хищнымъ звѣремъ животное съ остатками на немъ. (Вовк) тут, бо де б йому діваться, — ось свіжа патолоч. Вовк, казав би, задавив лоша, — була б патолоч.
3) Остатки послѣ сбора конопли.
Прирубати, -ба́ю, -єш, гл.
1) Cм. прирубувати.
2) = присіка́ти 2. Изъ заговора: Шепчу і виливаю, і присікаю, і прирубаю...
Притаманно нар. Какъ слѣдуетъ, настоящимъ образомъ. Не дала себе притаманно роспитати.
Таїти, таю, -їш, гл. Таить, скрывать, не обнаруживать. Нічого гріха таїти. Таїть у серці зло. Гріхів не тайте.
Ферфелити, -лю, -лиш, гл. Густо падать (о снѣгѣ). .
Чинянка, -ки, ж. Бомба, начиненная порохомъ.
Чоловий, -а, -е. 1) Лобный. 2) Относящійся къ фасаду. Чолова стіна. Вікно... чолове.
