Бунчуковий, -а, -е. 1) Относящійся къ бунчуку.
2) — товариш. Почетное званіе, которымъ сначала украинскіе гетманы награждали сыновей генеральной старшини и полковниковъ, а позже, съ половины XVIII в., это званіе стали получать, при выходѣ въ отставку, полковники и чины полковой старшини. б. товариші сопровождали гетмана въ походѣ, находясь під його бунчуком. Иногда сокращенно, безъ существительнаго: Бувають військові, значкові, і сотники, і бунчукові.
Бурячча, -ча, с. соб. отъ буряк.
Винужати, -жаю, -єш, гл. Изнурять. Ну, навіщо б я себе отак винужав: день у школі, прийде ніч — одно за книжками сидите.
За́ки нар. Пока. Велю коням оброк дати, возниченькам постояти, заки мати прийде з саду. Заки я схаменулась, — його вже й немає.
Кокіль, -ко́лю, м. = кукіль. Не вродила мні пшениця, но кокіль і метлиця. Ходила дівочка по полю, звила собі віночок з коколю.
Ло́тра, -ри, ж. Развратница. Вона городська лотра.
Путера, -ри, ж. Деревянный сосудъ для приготовленія овечьяго сыра.
Ростирати, -ра́ю, -єш, сов. в. ростерти, -зітру, -реш, гл. Растирать, растереть. Масюк взяв колосок, ростер ного, дмухнув на долоню і показав Гадюкові великі зерна, блискучі як золото. Розотри ту ікру з перцем.
Стариґай, ґая, м. = стариган.
Укачати, -ся. Cм. укачувати, -ся.
