Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

кончина

Кончина, -ни, ж. 1) Край, конецъ. Я не бороню йому стояти при престолі Божому й до кончини його віку. МВ. І. 16. 2) Смерть. Ідіть, діти, кланяйтесь батькові, бо недалеко його кончина. ЗОЮР. II. 284.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 279.
Переглянути оригінал сторінки
Показати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "КОНЧИНА"
Сховати оригінал сторінки
Сховати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "КОНЧИНА"
Багаття, -тя, с. 1) Огонь. Крешіть, дядьку, багаття! Велів багаття розводить... казав троянський флот спалить. Котл. Ен. V. 33. 2) Горящіе угли. 3) Костеръ. Наймит роспалив багаття, повісив на вагани казанок і почав варити куліш. Левиц. Пов. 109.
Випорснути, -ну, -неш, гл. Выскользнуть. У жінки й каганець із рук випорснув. О. 1862. І. 31.
Докомпоно́вувати, -вую, -єш, сов. в. докомповува́ти, -ну́ю, -єш, гл. Оканчивать, окончить сочиненіе, произведете. Я докомпоновував «Чорну Раду.» К. XII. 10.
Зле́гтися, -гнуся, -нешся, гл. Слежаться.
Кріселко, -ка и крісельце, -ця, с. Ум. отъ крісло.
Насмічувати, -чую, -єш, сов. в. насмітити, -мічу, -тиш, гл. Насаривать, насорить. А хто се насмітив? Канев. у. Те сміттє, що батьки з дідами насмітили. К. Дз. 29.
Походній, -я, -є. = похідній. Лицявсь серед походньої трівоги. К. Бай. 28.
Сваволити, -лю, -лиш, гл. Своевольничать.
Фарб'ярня, -ні, ж. Красильня. Желех.
Шпоришки, -шок, ж. = порічки. Канев. у.
Словник української мови Грінченка / Словарь украинского языка Гринченко. Тлумачення слова / Значение слова КОНЧИНА.
Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі словника. Зареєструватися або Увійти.