Словарь украинского языка / Словник української мови
Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКО

кончина

Кончина, -ни, ж. 1) Край, конецъ. Я не бороню йому стояти при престолі Божому й до кончини його віку. МВ. І. 16. 2) Смерть. Ідіть, діти, кланяйтесь батькові, бо недалеко його кончина. ЗОЮР. II. 284.
Джерело:
Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 2, ст. 279.
Переглянути оригінал сторінки
Показати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "КОНЧИНА"
Сховати оригінал сторінки
Сховати оригінал сторінки Словника української мови Грінченка зі словом "КОНЧИНА"
Важливий, -а, -е. 1) Тяжелый, вѣскій. Серце, що ворушиться од жалю гнівного та од туги важливої. МВ. (О. 1862. І. 75). 2) Важный. Желех. Те зілля дуже важливе од порухи.
Віячка, -ки, ж. Лопата для провѣиванія зерна. Шух. I. 166.
Ворочати, -ча́ю, -єш, гл. 1) Возвратиться. Ворочай, зятеньку, хоч не хутко. Мет. 99. 2) Возвращать. Доганяйте, ворочайте літа молодії. Н. п.
Катований, -а, -е. Наказанный палачемъ; пытанный; измученный.
Наполюва́ти, -лю́ю, -єш, гл. Достать охотой, поймать на охотѣ.
Покаменувати, -ную, -єш, гл. Побить камнями. Народ покаменує нас. Єв. Л. XX. 6.
Пороспинати, -наю, -єш, гл. То-же, что и розіп'ясти, но во множествѣ.  
Розривка, -ки, ж. Развлеченіе. НВолын, у Роздумував про її легку, веселу натуру, липку до розривок. Левиц. І. 341.
Товаришити, -шу́, -ши́ш, гл. = товаришувати. Товаришить з безбожниками злими. К. Іов. 75.
Цундравий, -а, -е. Оборванный, изношенный, въ лохмотьяхъ. Вх. Зн. 78. Ішов ляшок із Варшави, на ним шмати барз цундрави. Гол. II. 561.
Словник української мови Грінченка / Словарь украинского языка Гринченко. Тлумачення слова / Значение слова КОНЧИНА.
Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі словника. Зареєструватися або Увійти.