Белебень, -беня, и -бня, м. 1) Возвышенное и открытое мѣсто. Употребляется чаще въ выраж.: на белебні — на юру. Хата стоїть на белебні. Тут Заверюха б'є, а наші чумаки стали валкою на белебні. Розумна голова: на белебні затишку хоче. 2) Глубокое мѣсто въ водѣ.
Довіря́тися, -ря́юся, -єшся, сов. в. дові́ритися, -рюся, -ришся, гл. Довѣряться, довѣриться. І той, хто хліб мій їв, кому я довірявся, приятель щирий мій підняв п'яту на мене.
Зато́н, -ну, м. Разливъ, вода затопившая землю. І хоч затони вод усю країну піймуть, не дійдуть до його, стоятиме на суші. Настала ж провесень і воду скрізь пустило... По-над затонами зібралося село. Ховавсь по пущах, нетрях і затонах.
Змагнутися, -ну́ся, -не́шся, гл. Возразить, заспорить. Всяке обіждає, корить, а вона і не змагнеться.
Нігде 2 нар. = ніде́.
Понараховувати, -вую, -єш, гл. = поналічувати.
Потринити, -ню, -ниш, гл. Съѣсть все, до остатка. Так потринили, так поїли, шо лише кістки лишили.
Проскавучати, -чу́, -чи́ш, гл. Провизжать (о собакѣ).
Садонько, -ка, м. Ум. отъ сад.
Урікати, -каю, -єш, сов. в. уректи, -речу, -чеш и урікнути, -кну, -неш, гл.
1) Укорять, укорить. Ніхто мене ні в чім не урікне.
2) Сглаживать, сглазить (человѣка). Казали, що дитина їсть багато, аж бач і врекли: воно й їсти перестало. Врече тебе й косу твою. Той нашу бджолу урече. Щоб не врекли вражі люде моєї краси.
