Вимовний, -а, -е. 1) Выразительный, краснорѣчивый. Коли справді Бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово.
2) Условленный, условный.
3) Укорительный; сопряженный, соединенный съ укорами. Не дай мені, Боже, служащого хліба: служащий хліб добрий, та тільки вимовний; по кусочку крає, що-дня вимовляє.
Жда́ти, жду, ждеш, гл. Ждать, ожидать, чаять. Бог не рівно ділить: жде, щоб сами ділилися. Якого прасунка ждатимеш. Не жди свого миленького із чужого краю. Я щастя ждав, — на злигодні здобувся: я світу ждав, — у темряві зостався. жда́ти на ко́го. Ждать кого. Ждав уже на нас увесь рід Ілашів. Час не жде на нас.
Заскли́ти, -лю́, -ли́ш, гл. Вставить стекло. Заскли оте вікно.
Кубаття, -тя, с. соб. Комья.
Онь нар. = ониж.
Поприрівнювати, -нюю, -єш, гл. Тоже, что и прирівняти, но во множествѣ.
Протопопша, -ші, ж. Жена протоіерея.
Ремиґати, -ґаю, -єш, гл. Жевать жвачку (о волахъ). Вози риплять, ярма брязчать, воли ремиґають.
2) О людяхъ грубо: ѣсть, жрать. А ну, годі вже вам ремиґати! Cм. розремиґатися.
Спузирити, -рю́, -риш, гл. Вздуть. Все море зараз спузирило. Спузирило йому все тіло.
Чатівницький и чатовницький, -а, -е. Сторожевой, караульный. Чатівницька купа.
