Вимовний, -а, -е. 1) Выразительный, краснорѣчивый. Коли справді Бог дав чоловікові кебету до писання, то перше всього дає йому гарне вимовне слово.
2) Условленный, условный.
3) Укорительный; сопряженный, соединенный съ укорами. Не дай мені, Боже, служащого хліба: служащий хліб добрий, та тільки вимовний; по кусочку крає, що-дня вимовляє.
Ганянина, -ни, ж. Разгонъ. Тепер у най, як приїхали з Петенбурху пани, так така коням ганянина, що куди тут.
Злітце, -ця, Ум. отъ злото.
Подіяти, -дію, -єш, гл.
1) Сдѣлать. Заморські лікарі нічого не подіють.
2) Сдѣлать, причинить колдовствомъ. Се щось йому подіяно: не їсть, не п'є.
Полохливо нар. Пугливо, робко.
Поповиварювати, -рюю, -єш, гл. Повысить много. поповиварювати води з ко́го. Измучить кого придирками, издѣвательствомъ. Ще трохи знущався ти з нас?... Ще мало поповиварював води, як жили в тебе?
Порозсіювати, -сіюю, -єш, гл. = порозсівати.
Рантовий, -а, -е. На ранту. Черевики рантові. Рантові чобітки пошили тато.
Хлюпостіти, -щу, -стиш, гл. = хлюпотіти. Щось хлюпостить постолами, чвяка щось по грязі.
Швачка, -ки, ж. Швея. Дочки зросли, — у швачки пішли. Ум. шва́чечка.
