Богомільниця, -ці, ж. Молельня, молитвенный домъ. А як то був жид Янкель, то він коло школи похожає, та по школі плаче-ридає: «Школо наша, богомільнице!»
Ваторопко нар. Затруднительно, неудобно. З волами ваторопко в оранку, як муха куса, а то їми краще орати, ніж кіньми.
Віддячити, -чу, -чиш, гл. 1) Отблагодарить. 2) Отомстить, отплатить. Віддячим діявольским синам, гукали громадяче, віддячим!
Дак сз. 1) Такъ, да, но. Вада б душа в рай, дак гріхи не пускають. Ой у полі да криниченька, тілько водиця сльозиться, не рад чумак да чумакувати, дак не мусить оплатиться. «Куди ти, вовче, біжиш?» — «До вдови за поросям.»— «У неї ж одно.» — «Дак щоб не було й того.» 2) То, такъ. Оттогді то Варабаш, гетьман молодий, як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напився, дак у його і спать повалився. Не ти мені скажеш, дак мати: було б убогої не брати. Дівчино мол Переясловко, поцілуй же мене, моя ластовко! — Дак що ж, дак ну ж, дак поцілую, да у тую губоньку да золотую. «Колядуй, баране!» — «Не вмію, пане.» — Дак лізь у вікно!» — «Дак роги, пане!» 3) Дак же ні. Да нѣтъ же. 4) Як нема́, дак нема́. Нѣтъ какъ нѣтъ. А в неділеньку рано-пораненьку козочки як нема, дак нема.
Зжахну́тися, -нуся, -нешся, гл. Испугаться. Ледве промовив писарь, зжахнувшись.
Карафа, -фи, ж. Графинь. Ум. карафка, карафочка.
Осікнути, -ну́, -не́ш, гл. Усѣчь, отсѣчь. То так мене смерть ізраднула, як косою осікнула.
Пелена, -ни, ж.
1) Подолъ рубахи. Вареники варила, та й пелену спалила.
2) Выступъ крыши надъ стѣною. Судж. у. Ум. пелінка, пеліночка.
Синьота, -ти, ж. Синій цвѣтъ. На плахті синьоти багато, то й звуть: плахта-синітка.
Сухівря, -рі, ж. Сухомятка. У нас і обідати нема чого до пуття зварити: усе сухівря, — хліб святий з водою.
