Відвохлий, -а, -е. Отсырѣлый.
Жаль I, -лю, м. 1) Скорбь, горе, горесть. Ой настала жаль туга да по всій Україні. Такий уже сум мене візьме, такий жаль обійме, що й світ мені не милий. Ой тепер наше Запорожжя у великому жалю. Піду до річеньки, з жалю утоплюся. жа́лю завдава́ти, завда́ти, нароби́ти, начини́ти, жаль чини́ти, роби́ти. Причинять, причинить скорбь, печаль, горе. Тепер мене покидаєш, серцю жалю завдаваєш. Як я тебе в військо дам, собі жалю я завдам. Ой Галю, Галю, не роби жалю! Молодії да козаченьки да жалю начинили. 2) Жалость, состраданіе, сожалѣніе. І до мого горя ти жалю не маєш. Ти не маєш жалю до рідної своєї дитини. Панська ляхівська сокира без жалю облупила, обголила милі гори нашої України. жаль бере, взяв, обня́в. Охватила скорбь, жалость, сожалѣніе. Бере живий жаль, як згадаєш старовину. Взяв її жаль, як почула вона, що Ганна плаче. Візьме матір жаль, вона й пошле останні гроші (синові). жалю́ по кісілю́! Пустяки! не стоитъ жалѣть. Ум. жальок. Ой ішов я лісом темненьким, надибав мене жальок тяженький.
Заохо́чувати, -чую, -єш, сов. в. заохо́тити, -хо́чу, -тиш, гл. Возбуждать, возбудить желаніе, привлекать, привлечь, поощрять, поощрить. Роздмухували огонь на Україні, заохочуючи благочестивих до Унії. Він, щоб нас удруге заохотити, давав нам на обід баранини і кашу молошну. Ми, старії, тільки поїдемо поле зажати, молодіж заохотити.
Звірно́ нар. Много хищныхъ звѣрей, преимущ. волковъ. Звірно у лісі цьому. Колись було звірно, а тепер людно. Пирятин. у.
Костюк, -ка́, м. Рогъ (въ загадкѣ). Два костюки, два лопухи, чотирі ходори, дев'ятий Матвій. (Загадка о коровѣ).
Повихрищуватися, -щуємося, -єтеся, гл. = повихрещуватися.
Почистити, -щу, -стиш, гл. Почистить.
Рум'ян, -ну, м. = роман. Рум'ян поле покриває, де козак ся проїзжає.
Ручниця, -ці, ж.
1) = рушниця.
2) Каждый изъ двухъ концевь пилы съ отверстіемъ, въ которое вставлена деревянная рукоять.
Саганистий, -а, -е. О лошади: на высокихъ ногахъ.
