Віршувальник, -ка, м. Произносящій поздравительные стихи, віршу; декламаторъ.
Горі́ти, -рю́, -ри́ш, гл. 1) Горѣть. Коли Бог не годить, то й огонь не горить. Без підпалу й дрова не горять. Гори́ть, як сліпи́й ди́виться, — совсѣмъ не горитъ. Як мо́кре гори́ть. Плохо, вяло идетъ работа., дѣло. Шку́ра гори́ть (на кому). Горячій, непосѣдливый (кто). 2) Быть въ жару, имѣть повышенную температуру (о больномъ). Болітимеш, горітимеш, смерти бажатимеш. 3) Блестѣть, горѣть. Погас місяць, горить сонце. Базари, де військо, як море червоне, перед бунчуками бувало горить. Надо мною з своєю божою красою гориш ти, зоренько моя. 4) Пылать желаніемъ, сильно желать чего. До кужіля рука болить, до горілки душа горить. 5) Горю́-горю́ пень. Присловье въ игрѣ въ щітки.
Зви́кнути, -ся и звикти, -ся. Cм. звикати, -ся.
Їхати, -їду, -деш, гл. Ѣхать. Хто їде, той не йде, хто робить, — не гуляє. Сивим конем їде. Їхав верхи пан хорунжий. Така зіма, що не знаєш, чи возом, чи саньми їхати. Спершу машиною їхати, а далі вже кіньми до села. Морем три дні їхали.
Клопотуха, -хи, ж. Хлопотунья. Як та бідна курка-клопотуха, що знайде зернятко да й те оддасть своїм курчаткам, так і я усе до останнюю жупана пороздавав своїм діткам.
Купайлочко, -ка, м. Ум. отъ купайло.
Ми́лька, -ки, ж. Ум. отъ ми́ля.
Народолю́бний, -а, -е. Любящій народъ.
Пересохнути. Cм. пересихати.
Понаскіпувати, -пую, -єш, гл. Наколоть (щенокъ, — во множествѣ).
