Вистріл, -лу, м. Выстрѣлъ.
Воно, його, мѣст.
1) Оно. Послухає моря, що воно говорить. Употребляется для обозначенія неизвѣстнаго лица. Хто ж се в мене їх (коноплі) підчистив? Воно й бере, та не заразом, а потрошку.... Коли б мені його піймать та провчить, — воно б тоді одсахнулося. Въ ласкательномъ смыслѣ о лицахъ обоего пола: Гомонить він (чоловік, побравшись) до мене, а я усе мовчу Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі, дак і говорить до мене, а я усе соромляюсь. Въ смыслѣ нѣсколько презрительномъ: Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ще таке молоде та дурне.
2) Оно; это. Воно, бачте, жаліє мене мати. Воно хотять зо мною он що зробити. Як би з ким сісти хліба ззісти, промовить слово, — то воно б хоч і як небудь на сім світі, а все б таки якось жилось. Роспитались — аж воно так як раз, що він їх зять.
Гарликати, -каю, -єш, гл. Плохо пѣть.
Духа́н, -на́, м. = духопел. Духанів я їм надаю.
Перевесниця, -ці, ж. Сверстница, ровесница. Обидві вони були перевесниці.
Просвітлість, -лости, ж. Просвѣтленіе. Ідіть до мене більма зганяти.... очам просвітлости дати.
Рвач, -ча, м. Тотъ, кто рветъ, иронически: дантистъ. Добрий рвач, нічого казать.
Степ, -пу, м. Степь. Тут тобі, серденько, в степу погибати. Степ широкий. Послала мене мати в степ пшениці жати. Степ і степ, ревуть пороги, і могили-гори. Ум. степо́к, степо́чок.
Стерчати, -чу́, -чи́ш, гл. = стирчати.
Ходник, -ка, м.
1) Ходъ. У овечих воріт є купальня з п'ятьма ходниками.
2) Родъ ковра.
