Бодро нар. Бодро.
Добро́дій, -дія, м. 1) Благодѣтель. Писало і нікому, ані своєму добродієві, не показувало. Т. Шевченко — наш перший добродій народній. 2) сударь (титулъ) Правда, правда, добродію мій любий. Кланяюсь, прошу: не остаєте ласкою вашою, добродію, і моїх синів. 3) Господинъ (извѣстное лицо). Добродій N написав нову повість. 4) Шано́вний добро́дію! Високопова́жний добро́дію! Милостивый государь! Ум. Добро́дієчко. А де ж він, добродієчку?
Ліни́тися, -нюся, -нишся, гл. = лінуватися. При готовій колоді не лінись вогонь класти.
Невидальце, -ця, с. Невидаль. Чого б я дувся? Що попович? Овва! яке ж невидальце!
Несвідомий, -а, -е. 1) Неизвѣстный, невѣдомый. Не діло мені овсі несвідоме. Голос... вливався в душу якимсь несвідомим щастям.
2) Не знающій чего. Вербує... кругом себе ватагу людей несвідомих речі і ширить між ними свої... мрії. К. КР. 36.
3) Безсознательный. Я вбачала в їй несвідомого поета.
Охтіти, -хчу, -хтиш, гл. Охать, жаловаться.
Платтяний, -а, -е. Холщевый.
Радувати, -дую, -єш, гл. Радовать. Молодиця смуткує, журиться, ніщо її не радує і не веселить.
Склепити, -плю, -пиш, гл. Дѣлать сводъ, склепъ. 2) — о́чі, уста. Смежить, сомкнуть. Склепив очі та й умер. — руки. Сложить руки. Лежить вона на постелі, склепила руки, мов нежива. — зуби. Стиснуть зубы.
Фуганок, -нку, м. Рубанокъ для окончательной отдѣлки строгаемаго (у столяровъ).