Жалкува́ти, -ку́ю, -єш, гл. 1) Сожалѣть, жалѣть. Возьми, а то будеш послі жалкувати. Дав я тебе до школи, та й жалкую: між панськими дітьми і ти, бачу, нахапався панського духу. 2) — за ким, чим. Оплакивать кого, что, сожалѣть о потерѣ кого, чего. Вона жалкує ще й досі за змієм. І що то жалкували за ним і хазяїн, і всі! А що вже дівчата, так і міри нема. 3) — на кого. Пенять, сѣтовать на кого. Живи ж, доню, в свою волю, так, як полюбила, не жалкуй на свою матку, що тебе згубила. Не жалкуй, куме, на Бога: од квасу діти померли. 4) Жалѣть, беречь. Свого доброго та не жалкувать.
За́сніток, -тку, м. Зародышъ. Який кущ не вирви, то й заснітку навіть картоплі нема.
Копань, -ні, ж.
1) = копанка 3. А як далеко річка, то щоб був колодязь або копань при коші. З них (отара) напивається щоденно.
2) = копанка 4.
Любове́ць, -вця́, м. Любитель.
Пенарство, -ва, с. Домашній скотъ, вообще домашнее имущество. Нема у мене, щоб хто доглянув і тамтого пенарства. Як перевозився, то привіз дванадцять возів пенарства.
Причастник, -ка, м.
1) Тотъ, кто причащается. Багато причастників сьогодня було.
2) Тотъ, кто причащаетъ. Господь зсилає до тебе причастника свого, в котрого запричастишся.
Сироватчаний, -а, -е. Изъ молочной сыворотки сдѣланный. Сироватчаний куліш.
Толокувати, -ку́ю, -єш, гл. 1) землѣ: быть подъ паромъ. Два рази ореться, а третій толокує. 2) Работать толокою.
Тхорити, -рю́, -риш, гл. Вонять подобно хорьку.
Унишкнутися, -нуся, -нешся, гл. = унишкнути. Дощі без перестану, вже пора б їм і внишкнутися.
